Територіальна диференціація діалектизмів. Діалекти
Зборівщини
Напрям «З батьківської криниці»
Пошукова
група «Пілігрим»
Керівники: Горбач Н.В., тел.. 0973553992,
Назар О.П., тел.. 0982126907
ЗОШ I – III ст. № 1
м. Зборова
1.
Баталова Марія – 11
2.
Доскоч Ольга – 11
3.
Назарчук Христина –
11
4.
Николишин Зоряна –
11
5.
Хмиз Тетяна – 11
6.
Бубняк Тетяна – 7 –
А
7.
Корба Тарас – 7 – А
8.
Лучка Олена – 7 – А
9.
Шинклер Тарас – 7
–А
10.
Баранець Люба – 6 –
Б
11.
Борисюк Вероніка –
6 –Б
12.
Очкусь Тетяна – 6 –
Б
13.
Перетятко Тарас – 6
– Б
14.
Рудий Роман – 6 – Б
15.
Швець Тетяна – 6 –
Б
План
І. Вступ.
ІІ. Теоретична частина.
1. Характеристика
діалектизмів.
1.1. Класифікація
діалектизмів.
1.2. Діалектна
ієрархія
2. Географія
українських говорів.
3. Наддністрянський говір.
3.1.
Ареал поширення і межі.
3.2.
Генеза наддністрянського говору.
3.3.
Членування наддністрянського говору.
3.4. Мовні особливості наддністрянського говору.
3.4.1.
Фонетика.
3.4.2.
Граматика і словотвір.
3.4.3.
Лексика.
3.5.
Запозичення.
IІІ. Відомості
про Зборів.
1. Історія міста.
2. Зборів сьогодні.
IV. Висновки
Додатки
І. Вступ
Мова – живий організм, який росте, розвивається,
пристосовує до своїх потреб запозичення з сусідніх мов у процесі спілкування її
носіїв з носіями інших мов. Цим зумовлюються мовні особливості певних географічних
територій.
Українська мова – мова дуже давня. Її корені
сягають санскриту. Дослідники налічують близько шести сотень санскритських
коренів у сучасній українській мові. Кожна етнічна група українців має ту чи
іншу мовну особливість, але всі разом вони зберігають мовну неповторність нашої
нації.
Чимало архаїчних елементів збереглося у галицькому,
волинському, полтавському, слобожанському та багатьох інших діалектах. Ці
архаїчні елементи переконливо доводять багатство і давню історію нашої мови. Також
вони засвідчують хибність українофобських теорій, що мають ходження в наукових
колах Російської Федерації, про молодість українського етносу і старшинство
російського. Зазіхання російських шовіністів на історичну і культурну спадщину
українців повністю розбивається саме за допомогою мовних досліджень.
Галичина стала своєрідним заповідником, у якому
збереглися від давніх часів не тільки мовні, а й культурні особливості.
Мета дослідження:
- виявлення діалектичних
особливостей регіону, які ґрунтуються на архаїчних елементах, а також
сформованих під впливом сусідніх мов;
- ознайомити з результатами дослідження
громадськість школи.
Завдання:
- зібрати і опрацювати теоретичні відомості, що
стосуються класифікації і диференціації діалектів України;
- забрати лексичний матеріал у носіїв діалектів;
- сформувати словник діалектних слів Зборівщини.
ІІ. Теоретична частина.
1. Характеристика
діалектизмів.
Діалектизми (від грец. – говір, наріччя) – це слова, вживання яких
характеризується територіальною обмеженістю і більш-менш різко контрастує з
прийнятими в літературній мові нормами. Наприклад: трепета – осика, блават –
волошка (південно-західні говори); конопляник – горобець, клювак – дятел
(північні говори); баклажан – помідор, калачики – кукурудза (південно-східні
говори). Поряд з поняттям діалекту існує поняття говірки. Обидва поняття досить
часто вживаються в синонімічному значенні, але інколи їх розділяють. Діалект
звичайно відрізняється від говірки розміром охопленої ним території (говірка
може бути поширеною в межах навіть одного села, а діалект може утворювати
сукупність однорідних говірок) і характером спільності, яка пов'язує людей, що
знаходяться в постійному й безпосередньому мовному контакті (говірка пов'язана
лише з поняттям території). Діалекти української мови поділяються на три
основні групи: північну, південно-східну та південно-західну. За сукупністю
мовних ознак розрізняються фонетичні, граматичні та лексичні діалектизми. У
довіднику сучасної української мови вони класифікуються за такими ознаками:
1.1. Класифікація
діалектизмів.
Фонетичні діалектизми відрізняються від літературної норми вимовою певних
звуків: кирниця – криниця, гил-тати – глитати, вашко – важко, зора, зорйа – зоря, дієд – Дід, куень, куєнь – кінь.
Граматичні діалектизми різняться від літературної норми оформленням певних
граматичних форм: співаєть –
співає, буду ходив – буду
ходити, я му ходити – ходитиму,
їсиш – їси, руков – рукою.
Лексичні діалектизми поділяються на три групи – власне лексичні, етнографічні та семантичні. Власне лексичні – це діалектні синоніми до
загальнонародних слів: вуйко – дядько, кибель – відро, киря – сокира, маржина –
худоба, шаркан – смерч.
Етнографічні діалектизми – це назви місцевих реалій, що не використовуються на
решті національної території: крисаня (різновид
чоловічого капелюха), трембіта (духовий
інструмент), ґалаґани (вид
печива), каварма (страва), ковганка (вид посуду).
Семантичні діалектизми – слова, що в діалекті мають значення, відмінне від
загальномовного: пироги (вареники),
базар (майдан), збір (ярмарок), врода (урожай).
Діалектні
слова та говірки найчастіше вводяться до тексту твору з метою індивідуалізації
й типізації мовлення героїв, їхньої мовленнєвої характеристики, з метою
підкреслення мовного колориту зображуваного, належністю героя до певного
побутового середовища, інколи з метою створення комічного враження тощо. Наприклад:
«Мама звелася і поволіклася на постіль. – Семенку, а тепер файно вмийси, і
Катруся, і Марія най си вмиють, і побігни в збанок води начерпнути, але не
впадь у керницу, не хилєйси дуже...» (В. Стефаник, «Кленові листки»).
Українська
літературна мова сформулювалася на основі наддніпрянських та східнополтавських
діалектів.
1.2. Діалектна
ієрархія
Територіальний
діалект ототожнюють з говором. Сукупність структурно близьких діалектів утворює
наріччя, сукупність
усіх наріч – діалектну мову, що є однією з двох основних форм (поряд з літературною мовою)
існування національної мови. У межах наріччя чи діалектної мови діалект
протиставляється іншим діалектам сукупністю ознак у звуковій, граматичній,
словотвірній будові, лексиці, фразеології, хоч і має з ними спільні риси на
різних структурних рівнях. Контрастність цього протиставлення зумовлюється
сукупністю і функціональним навантаженням тих рис, якими ці діалекти
протиставляються.
2. Географія
українських говорів
Південно-східне
наріччя
До
південно-східного наріччя
належать середньонаддніпрянський, слобожанський та степовий говори.
Охоплює
говори південних районів Київської та Сумської областей, усієї території Харківської, Луганської, Донецької, Полтавської, Запорізької, Дніпропетровської, Херсонської, Кіровоградської, Черкаської, Миколаївської та Одеської областей.
Південно-західне
наріччя
Поширене
на заході України (крім Полісся) – від Закарпаття і Галичини до південної Київщини і Черкащини.
До
нього входять лемківський, надсянський (долівський), закарпатський, покутсько-буковинський, гуцульський, бойківський, наддністрянський, волинський і подільський говори.
Північне наріччя
Характерне
для північних територій України: Волині, Рівненщини, Житомирщини, Київщини, Чернігівщини та північної частини Сумської області.
До
північного (поліського) наріччя
належать східнополіський (лівобережнополіський), середньополіський (правобережнополіський)
і західнополіський говір.
3. Наддністрянський говір
Наддністря́нський
го́вір украї́нської мо́ви, також опі́льський
го́вір, га́лицький го́вір – один з архаїчних говорів галицько-буковинської групи
південно-західного наріччя української мови. Поширений у верхів'ї річки Дністер (Львівська, Івано-Франківська і Тернопільська області), окремі наддністрянські говірки функціонують на
території сучасної Польщі.
Значною
мірою накладається на історичну територію Східної Галичини. Межа наддністрянських говірок проходить приблизно по
лінії міст: Хирів-Болехів-Долина-Перегінське-Тлумач-Заліщики-Скала-Подільська-Тернопіль-Золочів-Рава-Руська-Яворів-Мостиська-Хирів. Ці говірки межують із надсянськими на заході, бойківськими й покутсько-буковинськими на півдні, подільськими на сході й південно-волинськими на півночі.
Наддністрянський
говір ліг в основу південно-західного (галицького) варіанта української літературної мови, його риси широко відбиті
у мові художньої літератури, фольклору.
3.1.
Ареал поширення і межі
Ареал
наддністрянського діалекту (враховуючи також пасма перехідних говірок) з
погляду адміністративно-територіального
поділу України складають: чотирнадцять
районів Львівської області:
Жовківський, Жидачівський, Золочівський, Перемишлянський, Городоцький, Пустомитівський, Миколаївський, Стрийський, південні частини Сокальського й Кам'янка-Бузького, західна частина Буського, північна частина Самбірського, північно-східна частина Дрогобицького, східна частина Яворівського;
чотирнадцять
районів Тернопільської області:
Чортківський, Борщівський, Бережанський, Козівський, Підгаєцький, Тернопільський, Теребовлянський, Гусятинський, Монастириський, Бучацький, Заліщицький, південні частини Зборівського, Збаразького і Підволочиського;
дев'ять
районів Івано-Франківської області:
Рогатинський, Галицький, Калуський, Тлумацький, Тисменицький, північні частини Долинського, Рожнятівського, Богородчанського, Надвірнянського.
3.2.
Генеза наддністрянського говору
За
своїм місцем і значенням у системі південно-західних діалектів наддністрянський
говір є основним, найбільшим за територією поширення і найвпливовішим серед
південно-західного наріччя. Він впливав на суміжні бойківські, надсянські,
волинські і буковинські говірки. Щодо походження наддністрянського говору в
українській діалектології існують різні думки, однак спеціальні дослідження
поки що відсутні. Однією з поширених думок про генезис наддністрянського
діалекту є твердження про те, що цей говір – це власне ареал підплитових і
ґунтових безкурганних могильників Х-ХІІІ ст., який колись був заселений дулібами. Досліджуваний говір історично пов'язаний з діалектом
племінного союзу дулібів. Іншої думки щодо цього дотримувався Гаврило Шило: «… порівняння наддністрянських говірок з подільськими
наводить… на думку, що як предками подолян, так і предками наддністрянців… були уличі.Племінний діалект уличів ліг в основу і
подільських, і наддністрянських говірок».
На
думку вчених, територія північного Прикарпаття в доісторичні часи заселялася величезним союзом білих хорватів. Це плем'я займало територію від Західного Бугу та верхів'їв Пруту й
Серету на сході до річки Ніси й
верхів'їв Лаби. Броніслав
Кобилянський зазначає:
«…численні південноруські племена уличів і тиверців жили до кінця X ст.
між Дністром і Прутом та Дністром і Південним Бугом аж до Чорного моря і гирла
Дунаю. На півночі вони межували з прикарпатськими хорватами і дулібами».
В
«Історії Української PCP» (1977) зазначено, що район Прикарпаття населяли племена хорватів, які утворювали великий союз
племен. Союз східних слов'ян розпався близько XII ст. Оскільки до
території північного Прикарпаття входять теперішні Львівська та частина Тернопільської області, випливає, що предками сучасних носіїв наддністрянського
говору були білі хорвати, а не уличі.
Останні жили у нижньому
Придніпров'ї, Побужжі й на берегах Чорного моря. На думку вчених, під тиском печенігів уличі відійшли на
північ. Окрім того, як справедливо зазначає Ф. Жилко, сусідами дулібів на
півдні були хорвати, які жили басейні верхнього Дністра та на Підкарпатті. Таких
же поглядів дотримується й історик Лев Войтович, який вказує на те, що після переселення частини
хорватів у Паннонію та Далмацію, решта хорватських племен у ІХ-Х ст. розташувалася від
середньої течії Дністра на сході до верхньої течії Вісли
та Лаби на заході. У IX ст. хорватські землі по річку Стрий були складовими держави Святоплука
Моравського, а наприкінці
X ст. карпатські хорвати вздовж Дністра та Сяну були приєднані до Русі Володимиром Святославичем. Отже, в середині X ст. Біла Хорватія простяглася
від витоків Вісли через басейн Сяну десь до середньої течії Дністра і верхньої
течії Пруту. Гаврило
Шило висловив думку, що предками подолян були уличі. Це підтверджують літописними
свідченнями: «По Днѣстру, присѣдяху к Дунаеви … оли до моря …» (Лаврентіївський літопис); «по Бугу и по Днѣепру и присѣдяху к Дунаеви … оли до моря» (Іпатіївський літопис) – жило плем'я
уличів. Новгородський літопис
розповідає про переселення уличів: «и бѣша сѣдящеѣ по Днѣпру вънизь …»
Однак
не можна погодитися з однозначним твердженням Г. Шила про те, що подільські
говірки у своїй основі є нічим іншим, як наддністрянським типом говірок із
деякими лише рисами південноволинського говору та південно-східного наріччя
[306, с.186]. Не погоджується з такою думкою Гаврила Шила також і Олекса Горбач.
Наддністрянський і подільський діалекти – це дві окремі самостійні
системи, які мають свої характерні особливості та ознаки. Наддністрянський
діалект від подільського відмежовують численні лексичні ізоглоси.
3.3.
Членування наддністрянського говору
Чимало
діалектного лексичного матеріалу в ареалогічному аспекті наочно засвідчує той
факт, що наддністрянський діалект не є територіально цілісним і однорідним, а
виразно членується на західну і східну (річка Свіча – м. Золочів), а також на північну
і південну (середня течія річки Дністер) зони. Наддністрянський говір приблизно рікою Дністер
розділяється на північну і південну частини, які за «Атласом української мови»
розмежовується явищами (першими наводяться риси північних наддністрянських
говірок, другими – південних):
звукова
будова іменника блоха: блоха – блиха;
початкові
приголосні в іменнику хвіст: фіст – хвіст і фіст;
початкові
приголосні в прислівнику смерком:
смерком – змерком;
наявність
і відсутність приставного приголосного в
перед голосним о: восінь, возеро – осінь, озеро;
словотвірна
будова іменника лівша: лівкутник і малькутник – лівак
і лівшак;
словотвірна
будова іменника бияк: бияк – билень;
словотвірна
будова іменника праник: праник – пранник;
словотвірна
будова іменника гадюка: гадюга (з проривним другим
приголосним г) і гадюка – гадюга (з проривним другим приголосним г) і гадина; словотвірна
будова іменників – назв поля з-під сільськогосподарських культур: льониско, гречаниско – ильнянка, гречанка;
форма
2-ї особи однини теперішнього часу дієслів дати, їсти: дась, їсь
і даш, їш – даш, їш;
прийменник
через: без і через –
через;
словосполучення
типу поїхав у ліс: поїхав до ліси – поїхав у ліс і поїхав до ліса вживання слів на
позначення:
горища
в житловому будинку: стрих, вишки
і гора – під і стрих;
ночов:
нецьки – корито;
гойдалки:
гойдалка і гойданка – колисанка і гойданка;
наперстка
в косі: перстень – обручка і перстень;
капиці:
капиці – вуголов, вуголово і капице;
дятла:
довбач і дятел – жовна, довбач і дятел;
холодний
день: зимний (день) – студений (день) і зимний (день).
Кількома
рисами наддністрянський говір приблизно по лінії ріка Свіч – Золочів поділяється на західнонаддністрянські
і східнонаддністрянські говірки (при протиставленні першими подаються
особливості західнонаддністрянських говірок, другими –
східнонаддністрянських):
звукова
будова іменника шкіра: скіра і шкіра – шкіра;
займенник,
що вказує на близький предмет: той,
та, те – сей, ся, се
і той, та, те;
вживання
слів на позначення:
батога:
батіг і бич – батіг;
3.4. Мовні особливості наддністрянського говору
3.4.1.
Фонетика
До
фонетичних рис наддністрянського говору належать:
перехід
а (з *а, *ę) після м'яких (чи колишніх м'яких) приголосних в е, і, и (гарьи́чий, дє́кувати, сажі); в окремих говірках цей перехід
здійснюється лише під наголосом;
укання (коулиха́ти,
бжула́, ско́ру);
зміна
ненаголошеного голосного е в і (и) після м'якого приголосного (спéч'іна, ти́х'і);
наявність
протетичного приголосного в (ў)
перед о, у та і (<*о) (ворíх, вогірóк, віс); у ряді випадків на місці протетичного в
постав л (лотáва «отава», лóкунь «окунь»);
перед
початковим а, і поширений
протетичний й (йакурáт, йінди́к);
збереження
м'якості шиплячих шь, чь і,
відповідно, давнього е після
них (ш’éстий, вечєрíти);
на
місці давніх сполук ки, хи в
ненаголошеній позиції розвинулися сполуки кі, хі (глибóкій «глибокий»),
у наголошеній – кє, хє (лихє́й «лихий»);
стягнення
сполук ій > і (віт «війт»);
неоднаковий
розвиток сполук губний приголосний + j:
збереження
цієї сполуки (свйáто, цвйах);
втрата
j з наступним м'якшенням
губного приголосного (жáбічий, цвях);
втрата
j без м'якшення попереднього
приголосного (цвах, свато);
поява
на місці j епентетичного ль, рідше – нь (здоровлє, памніть);
різна
рефлексація рь – як рь, рй чи р (зоря, зорйа, зора);
оглушення
дзвінких приголосних у кінці слова і перед глухими приголосними;
функціональне
ослаблення фонеми [в] в одних позиціях (на початку слова може втрачатися –
паў «впав», мíти «вміти», а в сполуці ви заступатися на м – дамнó, рíмний) і посилення в інших позиціях (твердий л у кінці слова і складу часто
заступається на в/ў – пóпіў,
стіў, гоўка);
функціональне
посилення окремих фонем:
дж, дз (сáджє «сажа», дзернó «зерно», дзеилений);
кь, ґь
внаслідок змін ть в кь, дь в ґь (скінá «стіна», наґійя «надія»);
ґ – в
запозичених словах та внаслідок зміни к
> ґ (смирéґа, гадю́ґа);
ф (фали́ти, фóрий, фíра);
неоднаковий
розвиток давніх сполук trъt як -ир (кирни́ця), -ри (кривáвий, дривá), -ро (брóви);
втрата
довготи м'якими приголосними у формах іменників середнього роду (жикє́, насíнє);
втрата
м'якості ць у кінці слова (хлóпиц, жнец); нерегулярний
розвиток окремих давніх голосних – *ě
> у (дюрá «діра»), *ě > и
(видрó), *о > а (зазýля),
звукосполуки лн в л:, н: (мéлник > мéл:
ик, мéн: ик), рн в рл (терни́ця > терли́ця);
у
ряді говірок кінцеві г, й
ослаблені, зникають (порі «поріг», сні
«сніг», гроше «грошей», ті гáрні «тій гарній»);
вимові
м'яких приголосних зь, сь, ць, дзь
властивий більший ступінь м'якості, ніж в інших діалектах та літературній мові.
Наголос у наддністрянському говорі динамічний. Особливістю є
наявність парокситонового
наголосу займенників (мо́го, тво́го), дієслів 1-ї особи II
дієвідміни (хо́джу, про́шу,
зрідка – си́джу, ле́чу),
деяких іменників (тру́на, коче́рга), а також подвійного наголошування дієслів (пі́ду – піду́, пі́де – піде́,
пі́демо – піде́мо та ін.).
3.4.2.
Граматика і словотвір
Специфіку
наддністрянського говору у граматиці творить набір закінчень і засобів
формотворення словозмінних частин мови, зокрема закінчення іменників: жіночого роду в орудному відмінку однини -оў, -еў, зрідка -ом, -ем (зеимле́ў, душе́ў, голово́ў,
ного́м, со́лем), в родовому відмінку однини -и
(ріли́, зеимли́, но́чи, любо́ви), в родовому відмінку множини -іў, зрідка -уў (бабі́ў,
козі́ў, козуў);
чоловічого роду – в давальному відмінку однини з основами на твердий приголосний -ови (бра́тови), з основами на м'який приголосний -еви, -ови (коне́ви,
коно́ви), в орудному
відмінку однини -ом, рідше -ем (коно́м, дошче́м),
в місцевому відмінку однини -і, -и
(на ду́бі, у кінци́), у давальному відмінку
множини -ом, -ем, -ім (коні́м, коне́м. коно́м), в орудному відмінку
множини -ами, -еми, -ема, -іма
(гостя́ми, гостє́ми, гостє́ма, гості́ма), у місцевому
відмінку множини -ох (на зятьо́х; так само і множинні
іменники – на грудьо́х,
на дверо́х);
середнього роду колишніх іменників t-основи – у род. в. одн.
-(ат’)і, -(ат’)а, -(ат)а (тел’áт'і, тел’áт'а, тел’áта), у дав. в. одн. -(ат)у,
(ат’)у, (ат)ові; в ор. в. одн. -(ат’)ом, -(ат)ом; у прикметниках наявність стягнених форм у називному відмінку однини чоловічого роду (до́бри), давального і місцевого відмінків однини жіночого роду (мо́лоді «молодій», так само – ад'єктивні
займенники); асимілятивні
зміни при творенні форм вищого ступеня порівняння прикметників (моло́ч: и);
у числівниках – формальна структура числівників оде́н, йідéн, йедéн, шти́ри, одинáйціть
(йединáйцік); форма орудного
відмінка двума́; творення
складених числівників за моделлю піўтретя́,
піўчвертá, девйідесє́ть (девидесє́к),
дві́ста і два́сто;
у займенниках – збереження давніх енклітичних форм давального
відмінка ми «мені», ти «тобі»;
відмінкових форм – знахідного відмінка не́го «його», орудного відмінка неў, тоў «нею», «тією»; вказівного займенника тамто́й «той»;
у дієвідмінюванні: інфінітив на -чи
від дієслів з основою на задньоязиковий
приголосний (пе́чи, стри́хчи); формі 1-ї і 2-ї
особи однини теперішнього часу: лє́йу,
лє́йіш, 3-ї особи однини і множини теперішнього часу з кінцевим т (хóдит – хóдят);
паралельне вживання закінчень 1-ї особи множини теперішнього часу -мо і -м (несе́мо/несе́м,
хóдимо/хóдим); нульове
закінчення 2-ї особи однини теперішнього часу атематичних дієслів (дась, йісь «даси», «їси»); паралельне
творення форм 1-ї особи однини майбутнього часу бу́ду бра́ти і бу́ду
браў, 1-ї особи однини і множини минулого часу ходи́ў і ходи́ўйім,
ходи́вем, роби́ли і роби́лисмо; форми умовного способу за
моделлю даў бим, даў бис.
Специфіка
наддністрянського говору у словотворенні зумовлена:
наявністю
локальних афіксів -май, -мак (глушма́й,
глушма́к «глухий»), -кут
(ліўку́т «лівша»), -уйемци (покрадуйе́мци «крадькома»);
функціональним
посиленням окремих афіксів -иск(о)
(льо́ниско, віўси́ско «поле після льону,
вівса»), -анк(а) (барабольа́нка «листя
картоплі»), -а́льник (копа́льник «копач»).
3.4.3.
Лексика
У
наддністрянському говорі часто спостерігаються явища семантичних переходів і
зміщень як у межах однієї говірки, так і в різних говірках. Наприклад, семема садиба в деяких говірках може
реалізуватися лексемою ґрунт, у
той же час остання в інших говірках репрезентується значенням «земля, яка
належить до господарства». Як видно, остання семема є більш семантично ширшою
порівняно з першою.
У
північній частині говору немає семантичної диференціації у слові горище. Зате у говірках Бережанщини семема «горище над хатою» маніфестується лексемою кишки, а семема «горище над
хлівом» – горище. Подібне
бачимо і у семантичній структурі лексеми ванькир.
В одних говірках вона може репрезентувати семему «мала кімната», в інших бачимо
звуження семантики в напрямку «мала кімната» > «спальня» > «кухня» (Стрийщина, Жидачівщина). Отже, діалектний наддністрянський лексичний матеріал є
вдячним у плані виявлення динаміки лексико-семантичної системи. Є говірки, де
слово мисник має лише значення
«шафа для тарілок», але трапляються випадки, коли це слово побутує з ширшим
значенням – «шафа для посуду» без будь-якого семантичного маркування.
Частина
діалектної наддністрянської лексики може маркуватися диференціацією за віком
носіїв говору. Так, для мовлення старшого покоління характерні слова мари, нарка, креденц, софіт, софа, вуйко
і стрийко, а мовленню молодшого
покоління притаманні лексеми піджак,
буфет, стела, тапчан, дядько. Семантична система лексики
наддністрянського говору є відкритою і поповнюється, насамперед, словами з
літературної мови, активно вбирає вона в себе також іншомовні запозичення;
велика час і и на проаналізованої лексики вже відійшла у пасивний словниковий
запас, вона притаманна сьогодні тільки мовленню дуже старшого покоління. Аналіз
діалектної лексики Наддністрянщини виявив численну кількість ізоглос, що
продовжуються в бойківському, волинському, буковинському, подільському, надсянському говорах. Зрозуміло, що існує величезна кількість
спільних явищ, які фіксуються навіть у дистактних із наддністрянським говорах.
Про це свідчать відповідні діалектні словники, Атлас української мови.
Ареалогічна
характеристика досліджуваної лексики дає підстави стверджувати, що діалектний
словник наддністрянського говору на сьогодні є чіткою і структуралізованою динамічною
лексико-семантичною системою, а сам ареал діалекту відбиває певну тенденцію до
розширення в напрямках бойківського і, почасти, волинського говорів (І.
Матвіяс, Г. Шило, М. Онишкевич, С. Бевзенко).
3.5.
Запозичення
Переважна
більшість лексем сягає загальнослов'янських коренів, а частина з них поширена у
східнослов'янських мовах (гора, стодола, хата, сорочка, куйко). Поряд з цим, у
лексиці досліджуваного говору побутує значна кількість запозичень із інших мов,
зокрема польської, німецької, словацької, угорської та ін.
З
польської мови до наддністрянських говірок були запозичені слова варґа (губа), варґатий (губатий), вендзідло
(вудилище), відельці (виделка), гарбата (чай), ґудз (вузол), дзюра (діра),
запалка (сірник), застрик (укол), змулоцько (людина, яка молотить ціпом),
їнчити (ячати), кобіта (жінка), нендза (нужда), нецькі (ночви), мидлиця (таз),
позлітка (фольга), стонґа (стрічка), таний (дешевий), тлушч (жир), цвинтар
(кладовище).
Багато
лексем адаптувалося в наддністрянських говірках із церковно-релігійної сфери.
600-річне перебування Галичини під потужним впливом польської мовної стихії
залишило слід у наддністрянських говірках. Усі західні лексичні запозичення
(численні німецькі, почасти італійські та французькі) пройшли через польський
фільтр, що позначився бодай у наголосі. Полонізми становлять чи не
найчисленнішу групу запозичень. Через польську мову пройшли релігійні, медичні
й суспільні терміни, навіть англіцизми й деякі богемізми.
IІІ. Історія
Зборова
1. Історія міста. На
околиці 3борова виявлено стоянку пізнього палеоліту. Історичним попередником
міста Зборова було поселення Верхостав, засноване у 1166 році на березі річки
Стрипа. У 1241 році воно було зруйноване монголо-татарами.
Перші
писемні згадки про передмістя належать до ХІV ст.. За
однією версією, місто заснували шляхтичі 3боровські з Великопольщі, за іншими,
– власники однойменного містечка у Львівській землі. Від 16 століття у 3борові
був невеликий замок. В історичних документах 1601 згадано про уряд бургомістра
в місті, отже, воно мало магдебурзьке право. В серпні 1649 біля Зборова
відбулася битва українського козацького війська на чолі з Богданом Хмельницьким
та його союзників під проводом хана Іслам-Гірея ІІІ з польською армією, на чолі
з королем Яном II Казимиром (див. Зборівська битва).
2. Зборів сьогодні. Сучасний Зборів – це невелике місто з населенням 7,5 тис. чоловік.
Територія його по обидва боки Стрипи складає близько 600 гектарів.
Характерною
ознакою районного центру є мальовничі плеса ставків.
Справжньою
гордістю і своєрідною візиткою міста є музей «Зборівська битва» з діорамою
та експозиціями про історію краю та визвольні змагання. Зборів має більше
десятка пам'ятників і пам'ятних знаків, найвизначніші серед яких – Тарасу
Шевченку, Богдану Хмельницькому, січовим стрільцям, воїнам УПА, жертвам
комуністичного режиму, розстріляним євреям, радянським воїнам.
У
Зборові народилися Микола Скородинський (1757-1805) – релігійний і освітній
діяч; Юліан Вислободський (1819-1871) – видавець, журналіст, письменник; Мілена
Рудницька (1892-1976) – громадська і політична діячка; Нестор Годований (1928)
– релігійний діяч, автор документально-художніх видань; Наталія Віргуш (1948) –
поетеса.
IV. Висновки
У результаті проведеного дослідження експедиційний
загін «Пілігрим» зібрав більше трьох сотень діалектних слів і словоформ
Зборівського регіону. Аналіз зібраного матеріалу дозволив зробити певні
висновки про кількість і характер запозичень з інших мов, а також трансформацій
окремих власне українських слів під впливом носіїв інших мов. Спостерігається
значний вплив польської орфоепії: дарованя, дзиґари, андрути, вбйори, дифіляда,
зупа та ін.. Серед лексичного матеріалу члени експедиційного загону знайшли
також слова з протетичним «в»: вогірки, восінь.
Також зустрічаються архаїчні форми слів: живень
(джерело), веселики (журавлі) та багато інших.
Проте етимологія значної частини слів так і
залишилася нез’ясованою. Відтак експедиційний загін «Пілігрим» продовжує пошуки
у заданому напрямку.
Додаток 1.
Словник діалектизмів
Зборівщини
1)
андрути – вафлі
2)
асистує – слухає
3)
баба – жінка
4)
балакати – говорити
5)
баль – свято
6)
бандзи – картопля
7)
банувати – сумувати
8)
блават – волошка
9)
бльомба – пломба
10)
баньки – очі
11)
баняк – каструля
12)
бараболя – картопля
13)
бараболянка – листя
картоплі
14)
барак – буряк
15)
басаман – синець на
тілі
16)
баюра – калюжа
17)
бинди – кольорові
стрічки
18)
бімбати –
легковажити
19)
бляшка – дека для
випікання
20)
бовдур – димар
21)
богата – багата
22)
бокувати – ходити
боком
23)
бомбони – цукерки
24)
борше – шидше
25)
бринькати –
дзвеніти
26)
буду знала – буду
знати
27)
бузьок – лелека
28)
бульки – очі
29)
ванькир – кімната
30)
варги – губи
31)
варгуля – губата,
сварлива
32)
варилиха –
господиня
33)
ватра – вогонь
34)
вбиральня – туалет
35)
вбйори – одяг
36)
ведро – відро
37)
верето – рядно
38)
веселики – журавлі
39)
веселуха – райдуга
40)
весілє – весілля
41)
вивірка –білка
42)
видиш – бачиш
43)
вилка – виделка
44)
вино – піка (в
гральних картах)
45)
висит – висить
46)
витребеньки –
дівочі жарти і вигадки
47)
виходок – туалет
48)
вишка – горище
49)
відай – мабуть
50)
віддалася – вийшла
заміж
51)
в него – в нього
52)
вогирки – огірки
53)
война – війна
54)
восінь – осінь
55)
впівненькі – ділові
56)
врода – урожай
57)
вуйко – дядько по
матері
58)
га? – що?
59)
габзувати –
ганьбити
60)
газда – господар
61)
галамага –
сварливий рот (образливе)
62)
геть – незабаром
63)
гицель – активний
хлопець
64)
глива – груша
65)
глушмай – глухий
66)
годні – шановані
67)
горівка – горілка
68)
горня – кружка
69)
гуляти – в значенні
танцювати
70)
дарованя –
дарування
71)
двайціть – двадцять
72)
де м – де
73)
джінджик – комар
74)
дзвінка – бубна (в гральних
картах)
75)
дзигари – цигарки
76)
дзигарок – годинник
77)
дзюра – дірка
78)
димка – спідниця з
домашнього полотна
79)
дифіляда – дійство
80)
дідура – ледар
81)
дойка – корова
82)
до капки – до
краплі
83)
доктор – лікар
84)
дриглі – холодець
85)
єдвабна – шовкова
86)
єдиниця – одиниця
87)
єнакше – інакше
88)
жалига – кропива
89)
жеби – щоби
90)
жебим – щоб
91)
желізко – праска
92)
живень – джерело
93)
живець – джерело
94)
жишки – холодець
95)
жовнір – солдат
96)
жур – їжа з
вівсяного борошна
97)
журу ся – сумую
98)
забавка – лялька
99)
загоріла – зачаділа
100) зазуля – зозуля
101) заки – поки, доки
102) залізко – праска
103) зацвили – зацвіли
104) збиточник – хуліган
105) збір – ярмарок
106) здибав – знайшов
107) здибанка – зустріч
108) зимно – холодно
109) зів - з'їв
110) зізувати – скидати взуття
111) зобачу – побачу
112) зупа – суп
113) з фуком – з сердитим криком
114) йно – тільки
115) кавалєр – хлопець
116) кавалєрка – танці
117) кайстра – посудина для приготування будівельного розчину
118) калабаня – калюжа
119) калачики – кукурудза
120) канон – гармата
121) каня – болотяна птиця
122) капа – покривало
123) каптур – головний убір
124) капцан – бомж
125) капці – взуття
126) квандрас – 15 хвилин
127) керниця – криниця
128) керт – город
129) корчі – кущі
130) кип’як – окріп
131) кура – заметіл
132) киря – сокира
133) копашниця – сапа
134) курай – перекотиполе
135) кулявий – кульгавий
136) келюшок – стакан
137) кіко – скільки
138) кісто – вермішель
139) кличут – кличуть
140) корба – важіль для обертання
141) конопляк – горобець
142) клювак – дятел
143) ковчанка – вид посуду
144) кобаса – ковбаса
145) клямка – ручка до дверей
146) коби – якби
147) когут – півень
148) колєга – друг
149) колька – болячка
150) комин – димар
151) конопатить – вимагає
152) копервас – народна назва косметичної мазі
153) корец – сто кілограм
154) коросліп – пролісок
155) корчі – кущі
156) краля - королівна,
красуня
157) краяти – різати
158) кріс – гвинтівка
159) крумплі – картопля
160) кудла – розчесане буйно волосся на голові
161) куферек – сумка
162) ладна – гарна
163) ладуй – складай багато і швидко
164) лахи – одяг
165) лижка – ложка
166) лилик - кажан
167) лісовиця – драбина
168) льох – підвал
169) ляскавиця – грім
170) магаляси – деруни
171) майтки – труси
172) макітра – голова
173) мандибурка – картопля
174) манєрка – бляшана банка
175) маржина – худоба
176) мармуляда – варення
177) мастити – білити, наносити
178) мацьопка – маленька
179) мигунка – блискавка
180) миска – тарілка
181) митко – ганчірка
182) морги – гектари
183) морда – обличчя
184) най го – хай його
185) на зап’єцку – на запічку
186) на межи – на межі
187) напудитися – настрашитися
188) натичка – частина спідниці
189) начиня – посуд
190) не бійсє – не бійся
191) неділя – тиждень
192) неньо – батько
193) ниньки – сьогодні
194) нігди – ніколи
195) ніц – нічого
196) но – але
197) ногов – ногою
198) обійстя – хата
199) оцвйортка – викрутка
200) пазурі – ногті
201) палінка – горілка
202) памнєтати - пам'ятати
203) пательмага – велика палиця
204) пательня – сковорода
205) патики – дрова
206) пацєта – поросята
207) перетика – перелісок
208) пес – собака
209) п’єцок – пічка
210) пироги – вареники
211) писок – рот
212) півка – частина полотна, з якого шиють сорочку
213) пінькало – комар
214) пляцки – торти
215) погутькало – сова
216) подєкувала – подякувала
217) позички – порічки
218) полумисок – глибока тарілка
219) помело – віник
220) потернула – трішки помастила
221) правов ручков – правою ручкою
222) празник – свято
223) припенда – жартівлива назва жіночої запаски
224) присоня – різновид чоловічого капелюха
225) протів – проти
226) пуделко – коробка
227) пулярес – гаманець
228) путня – відро
229) пюрце - пір'я
230) п’ятнайцять - п’ятнадцять
231) радят – наряджають
232) райдуга – веселка
233) реперація – операція
234) рехтувати – готувати
235) риж – рис
236) рискаль – лопата
237) ровер – велосипед
238) розмайний – молодий, гарний
239) рондель – сковорода
240) ропцак – рюкзак
241) рубаха – сорочка з грубого домашнього полотна
242) ружний – різний
243) руков – рукою
244) сандалі – босоніжки
245) свєто – свято
246) сємушки – насіння
247) си – собі
248) сіни – коридор
249) склеп – магазин
250) скот – худоба
251) слоїк – банка
252) слуп – стовп
253) слюб – шлюб
254) смалець – жир
255) спіткання – зустріч
256) спустився – довірився
257) стрий – дядько по батькові
258) стирка – ганчірка
259) стрих – горище
260) студня – криниця
261) сукман – спідниця
262) тайстра – торба
263) тамка – там
264) таний – дешевий
265) таця – піднос
266) тебе ся не тиче – до тебе не відноситься
267) телевай – ненаситний з грубим животом
268) тертюхи – терті картопляні паляниці
269) тєжко – важко
270) тильо – стільки
271) тісто – макарони
272) тлуста – повна
273) торба – сумка
274) трафунок – випадок
275) трутина – отрута
276) тутка – тут
277) утюг – праска
278) файний – гарний
279) фає – мерехтить
280) фасоля – квасоля
281) фатка – сітка для ловлі риби
282) фест – дуже
283) фіра – віз
284) фіранка – тюль
285) фіртка – хвіртка
286) фляшка – пляшка
287) фонда – стрічка
288) форточка – кватирка
289) хабази – кущі
290) хащі – ліс
291) хватіт – вистачить
292) хузь да – ходи сюди
293) хища – сильний дощ
294) ходив був – ходив
295) холітати – коливати
296) хопта – бур'ян
297) хрести – копиця з дев’яти снопів
298) хтіла – хотіла
299) царский – царський
300) цвібак – бісквіт
301) цвіток – квітка
302) целина – нове поле
303) цебро – відро
304) цєпата – курчата
305) цьоця – тітка
306) черес – широкий шкіряний пояс
307) чо – чого
308) чок – дзьоб
309) чоло – лоб
310) швоблики – сірники
311) шклянка – склянка
312) шкраби – взуття
313) шмаття – одяг, білизна
314) шнобель – ніс
315) шо? – що?
316) шпацерувати – прогулюватись
317) штири – чотири
318) шуфелька – совок
319) ябко – яблуко
320) ярець – ячмінь
Список використаної літератури:
- Сучасна українська мова:
Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за
ред.О.Д.Пономарева. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.
- Огієнко І.
Словник місц. слів, у літ. мові не вживаних. Жовква, 1934;
-
Дзендзелівський Й. О. Практ. словник семант. діалектизмів Закарпаття. Ужгород,
1958;
- Кобилянський Б. В. Діалект і літ. мова. К., 1960;
СУЛМ. Лексика і фразеологія. К., 1973;
Укр. літ. мова в її взаємодії з тер. діалектами. К., 1977.
- Медведик П. Літературно-мистецька та наукова
Зборівщина. Тернопіль, «Джура», 1998.
- Народні пісні з села Соломії Крушельницької. /
Упорядники: Медведик П., О. Смоляк./ Тернопіль, « Збруч», 1993.
- Медведик П. Село Жабиня на Зборівщині Тернопіль,
«Лілея», 1996.
Додаток 2.
Фотоматеріали роботи пошукової
групи „Пілігрим”
Немає коментарів:
Дописати коментар